ЦВК Молдови 5 жовтня ухвалила результати парламентських виборів. Партія президента республіки Майї Санду PAS набрала 50,20% голосів, проросійський "Патріотичний блок" - 24,17%, блок "Альтернатива" - 7,96%, "Наша партія" - 6,20%, партія "Демократія вдома" - 5,62%. Інші не подолали виборчий поріг. У голосуванні взяли участь 52,24% виборців. Проєвропейська «Дія та солідарність» (PAS) отримала 55 місць у парламенті країни, «Патріотичний блок» соціалістів, комуністів та партії «Майбутнє Молдови» — 26, блок «Альтернатива» — 8, а «Наша партія» Ренато Усатого, та партія Василя Костюка «Демократія вдома» — по 6. Однак кількість політичних сил, які пройшли до парламенту, може скоротитися. ЦВК розглянула скарги на «Демократію вдома» та дійшла висновку, що є підстави для анулювання її реєстрації на парламентських виборах. Нібито, «Демократія вдома» вела скоординовану кампанію в TikTok і не вказала витрати на просування в соцмережах. Тепер рішення про відміну чи підтвердження результатів залишається за Конституційним судом. Геополітичне протистояння ЄС-Росія, яке було суттю парламентських виборів в Молдові, закінчилося не лише перемогою Санду та Євросоюзу, а й подальшою поляризацією молдавського суспільства на тлі поглиблення внутрішніх проблем. Арена протистояння Ті, хто спостерігав за виборчою кампанією збоку, робив однозначний висновок: Молдова стала ареною протистояння ЄС та Росії. Однак усередині самої країни цей погляд сприймався як дещо спрощений. Справа в тому, що поляризація молдавського суспільства на тих, хто орієнтований на Європу та тих, хто дивився у бік Москви, існувала протягом усієї молдавської незалежності. Традиційно це виглядало як протистояння між «російською газовою трубою» та обіцянками Євросоюзу взяти Молдову у своє об'єднання, підкріплене кредитами та грантами. Досить згадати як у 2009 році, тодішній глава молдавської держави Володимир Воронін, щоб подолати гостру політичну кризу, спричинену тиском Росії, звертався за допомогою до ЄС. Нагадаємо, що саме за комуніста Вороніна у 2004 році почався рух Молдови в ЄС. Прихід Майї Санду до президентського крісла у 2020 році, а потім і оглушлива перемога її PAS на виборах у 2021 році стали показником проєвропейських настроїв виборців. З цього моменту вступ Молдови до Євросоюзу набув статусу державної політики. Агресія Росії проти України остаточно закріпила цей тренд та почала прискорювати рух країни до Європи. У 2022 році Київ та Кишинів подали офіційні заявки на вступ до ЄС. А вже у червні того ж року країнам надали статус кандидатів на членство у блоці. Фіналом-апофеозом євродійства стало 7 лютого 2024 року, коли розпочалися офіційні переговори щодо вступу Молдови до Євросоюзу. Рішення Брюсселя включити підвищену швидкість євроінтеграції молдавська влада конвертувала на свою користь. Команда президента зробила все можливе, щоб саме Майя Санду та PAS асоціювалася з прогресом на шляху Молдови до ЄС. На сьогоднішній день Кишинів та Брюссель закінчили скринінг – відповідність молдавського законодавства європейським нормам і розпочинають відкриття переговорних кластерів. Чим швидше уряд Санду рухався до Європи, тим більше Молдова віддалялася від Москви. Спочатку м'яко, не роблячи недружніх випадів, а після агресії Росії проти України Кишинів перейшов з кроку на біг. Паралельно з цим РФ стала стрімко втрачати свої позиції в Молдові. Багато молдавських політиків, які до війни виступали за різновекторність і не приховували своїх симпатій до Кремля, стали його активно критикувати, засуджуючи агресію проти України. Привабливість російської газової труби також девальвувалась після того, як Україна припинила постачання російського газу через свою територію. Під удар тоді потрапили і Придністровський регіон, який залишився без російського газу, і Молдова загалом через дефіцит електроенергії, яку Тираспіль виробляв для Кишинева з російського газу. Так закінчилася «ера», субсидування Росією економіки Молдови, яка здійснювалася через дешеві енергоносії. Треба сказати, що й сама Москва не зробила нічого, аби допомогти «гаряче коханому» Придністров'ю. На тлі пасивності Росії Європейська комісія виділила республіці 64 мільйони євро для подолання енергетичної кризи, 20 мільйонів євро із цієї суми пішли на придбання газу для Придністров'я. У результаті Молдова позбулася російського газу і тепер повністю інтегрована до енергосистеми ЄС. Сьогодні Кишинів купує енергоресурси на європейському ринку. Щоправда, через імпортозалежність та світові ціни, тарифи на газ та електрику зросли в країні в 2-3 рази і за оцінкою ЄС, понад 30% населення живе в «енергетичній бідності» - не можуть оплачувати опалення. Проте факт залишається фактом: за рахунок прямих європейських вливань люди здебільшого не відчули негативного ефекту енергетичної кризи. Що далі Кишинів віддалявся від Москви, то сильнішою там ставала присутність європейських країн. Свій інтерес до Молдови виявляють Німеччина і традиційно Румунія. Великий інтерес у Франції, яка має види на молдавське сільське господарство, особливо виноробство та сироробство. Цікаво, що Молдову для Франції відкрив… Володимир Путін, коли під час фінального матчу чемпіонату світу з футболу у 2018 році, який проходив у Росії, познайомив Макрона із тодішнім президентом країни Ігорем Додоном. Прихід до влади Майї Санду підняв відносини на вищий рівень, зробивши Париж одним із ключових партнерів Молдови в ЄС. Одним словом, Євросоюз міцно увійшов до Молдови. У рамках процесу євроінтеграції у структурах влади на легальній основі працює місія європейських радників. Вони знаходяться в апаратах президента та уряду, у парламенті та інших державних відомствах. Минулого літа в Кишиневі пройшов безпрецедентний саміт ЄС-Молдова, на який прибули голова Європейської ради Антоніу Кошта та голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн. Вони підтвердили свою відданість «швидкому просуванню процесу вступу Молдови до ЄС». Підсумком стало виділення першого траншу з Плану зростання - €270 млн. Загалом план передбачає фінансування у розмірі €1,9 млрд. Рішення про виділення коштів ЄС виглядало особливо символічним на тлі парламентських виборів, що наближалися, запланованих на 28 вересня. Щоб підтримати Майю Санду та її політичну силу в Кишиневі висадився «веймарський десант», який складався з президента Франції Еммануеля Макрона, канцлера Німеччини Фрідріха Мерца та прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска. Візит був присвячений дню незалежності республіки та … старту виборчої кампанії. Цей візит зміцнив позиції Майї Санду і на міжнародній арені, і серед виборців які підтримують проєвропейський вектор. У ЄС і не приховували, що всі ці «подарунки» зробили Санду з однією метою – не допустити зміни влади в Кишиневі. Правляча партія однозначно підтримує Україну, перебуває у глибокому конфлікті з Москвою і не створює ЄС проблем з жодних геополітичних питань. Тому Майя Санду здобула від Брюсселя повний карт-бланш на перемогу. Він навіть заплющив очі на дії влади, які не відповідали цінностям, які в Європі прийнято називати демократичними. Втім, виправданням цьому був захист демократії від гібридної російської експансії. Саме ця тема, поряд із прискореною євроінтеграцією, і стали головними інструментами мобілізації виборців. Тим більше що Москва після поразки на президентських виборах не залишила спроб повернути свій вплив у Молдові. Кремлівські «забави»... Довгий час фаворитом Кремля вважався екс-президент соціаліст Ігор Додон. Однак після поразки на президентських виборах 2020 року та порушення справи про корупцію рейтинг політика почав серйозно просідати. Після початку війни навесні 2022 року соціалісти навіть спробували вивести людей на вулицю з вимогою відновити переговори з Москвою. Проте протест швидко «згас». Кремль не влаштовувала пасивність Додона, і йому почали підшукувати заміну. Нову ставку російські куратори зробили на олігарха-втікача Ілана Шора. Він постать відома у Молдові, та й за її межами. У 2019 році він залишив республіку, оскільки там йому загрожував тюремний строк за причетність до схеми незаконного виведення у 2014 році $1 млрд із трьох місцевих банків. У результаті політик у 2023 році був заочно засуджений молдавським судом до 15 років ув'язнення. Влаштувавшись спочатку в Ізраїлі, а потім у Москві, Ілан Шор своєю метою поставив усунення від влади президента Майї Санду і дистанційно розвинув у Молдові ефективну політичну діяльність. Він відкрито виступав проти євроінтеграції та за розворот Кишинева від ЄС у бік Євразійського економічного союзу. Навесні 2023 року Ілан Шор зумів зробити так, що нікому не відому 37-річну Євгенію Гуцул обрали головою Гагаузької автономії. Шор створив у Молдові цілу лінійку партій, зав'язаних під себе: «Шор», «Шанс», «Відродження», «Альтернативна сила порятунку Молдови». Щоправда, всі ці політичні проекти були заборонені владою на підставі загрози національній безпеці. У квітні 2024 року в Москві Шор створює блок «Перемога», який, як і головного кандидата в президенти Шора – Василя Болю, молдавська влада до виборів не допускає. Це не зупинило молдавського олігарха. Після того, як зняли Василя Болю, Шор перейшов на підтримку ще кількох політиків зі списку претендентів на президентське крісло. ЗМІ, зокрема, писали про Василя Тарлева та Вікторію Фуртуне. Однак головним «досягненням» Шора стала «виборча мережа», яка була пірамідою нелегального фінансування та підкупу виборців. Дуже голосно ця тема прозвучала якраз у 2024 році під час президентських виборів та референдуму щодо євроінтеграції. Людей активно вербували через численні чат-боти в Telegram, пропонуючи їм за фінансову винагороду включитися до діяльності блоку «Перемога»: агітувати проти ЄС та Майї Санду, брати участь у антиурядових вуличних акціях тощо. Мережа вийшла настільки масштабною, що правоохоронні органи були не в змозі з нею впоратися. Незважаючи на рапорти силовиків про блокування десятків телеграм-каналів, пов'язаних із Шором та його політичними структурами, негайно з'являлися нові. Стати частиною «мережі» можна було за кілька кліків. Сам Шор усі звинувачення відкидав, називаючи дії влади «абсурдною виставою та спробою відвернути увагу від реальних проблем: злиднів, корупції та поліцейського свавілля». На парламентських виборах 2025 року Москва знову вдалася до перевірених методів. Згідно з твердженням Санду, Росія виділила не менше 100 млн. євро у криптовалюті для формування проросійської більшості в парламенті та послаблення суверенітету Молдови. Вкотре дестабілізуючу діяльність Москви у Кишиневі пов'язували з Іланом Шором та його соратниками. На публічному рівні в Росії Шор роздавав інтерв'ю, називаючи себе «майбутнім прем'єр-міністром Молдови» і міркував про «єдиний з Росією економічний і зовнішньополітичний простір, спільну безпекову політику». А непублічно, як стверджувалося, наприклад, у розслідуванні Бі-бі-сі, контролював мережу «фабрик тролів». Розслідування газети Ziarul de Garda, чиї журналісти працювали під прикриттям з активістами Шора, також виявило оплачувані протести, незаконні платежі та скоординовану кампанію з дезінформації – все це було частиною російських гібридних операцій у Молдові. Проте масштаби діяльності самої мережі Шора були, швидше за все, владою свідомо перебільшені: кримінальні справи, порушені у зв'язку з протестами, помітно урізали можливості для таких махінацій і значною мірою придушили мережі Шора всередині країни. У свою чергу, дії влади проти соратників Шора мали підкреслено демонстративний характер. На початку серпня чинну голову Гагаузії Євгенію Гуцул, яка мала очолити список кандидатів від блоку «Перемога» на парламентських виборах, засудили до семи років в'язниці за незаконне фінансування. А самому блоку – відмовили у реєстрації. Крім того, поліція постійно підтримувала тиск на соратників Шора обшуками, звинувачуючи активістів вуличних протестів у електоральній корупції. За підозрою у незаконному фінансуванні влада буквально напередодні дня голосування зняла з виборів пов'язану з олігархом партію Moldova Mare («Велика Молдова») на чолі з Вікторією Фуртуне. Така ж доля спіткала і партію «Серце Молдови» екс-башакана Гагаузії Ірини Влах, чия політична сила входила до «Патріотичного блоку» Ігоря Додона. Напередодні дня голосування тема протистояння Росія-Захід досягла свого апогею. Звичайно, це не перші вибори, пофарбовані алармізмом та геополітикою. Геополітичну тональність виборам із самого початку поставила президент Майя Санду, заявивши, що вибір робитиметься «не просто між Сходом та Заходом, а між миром та війною». Згідно з її трактуванням, мир — це впевнена перемога нині правлячої партії «Дія та солідарність» (PAS) і, відповідно, продовження руху країни до ЄС. До війни ж, за її логікою, призведе перемога опозиції, яка готова тією чи іншою мірою налагоджувати відносини з Росією. У зверненні до нації вона докладно змалювала, чим може загрожувати такий сценарій: «Європа зупиниться на кордоні з Молдовою. Європейські фонди будуть заморожені річкою Прут (на румунському кордоні). Свобода пересування може закінчитися, а наша земля стати плацдармом для проникнення російських військ в Одеську область. Придністровський регіон буде дестабілізовано. Ми зобов'язані зберегти Молдову мирною, вільною від війни та спроби Росії атакувати чи дестабілізувати інші держави», — резюмувала глава держави. У день голосування 28 вересня у соціальних мережах вона опублікувала п'ять своїх відеозвернень, у яких закликала громадян прийти на виборчі дільниці та проголосувати проти війни. У проросійському Патріотичному блоці — як і в PAS — у ході кампанії також активно використовували риторику у стилі «З нами мир, з ними війна». Але тези та аргументи були прямо протилежними. Лідер об'єднання, екс-президент Ігор Додон лякав виборців: «Якщо PAS залишиться при владі, соросисти змусять Санду напасти на Придністров'я разом із Зеленським і відкрити там другий фронт – на підтримку України та проти Росії» і додав, що «подібний сценарій другого фронту вже пробували реалізувати в Грузії, а тепер черга Молдови». Загалом алармістська риторика більшою мірою грала на руку партії «Дія та солідарність» (PAS), яка сподівалася геополітичними темами закрити повсякденні проблеми людей. Передвиборний ландшафт До оголошення підсумкового результату в PAS, схоже, не були остаточно впевнені, що знову отримають монобільшість. Соціологічні опитування давали різні прогнози. Проте їхня переважна більшість показувала, що партія Санду не зможе набрати достатньо голосів, щоб самостійно сформувати більшість у парламенті. Також опитування свідчили про те, що шанси подолати прохідний бар'єр мали крім PAS ще три партії: «Патріотичний блок» екс-президента Додона, «Наша партія» Ренато Усатого та блок «Альтернатива», який очолювали мер Кишинева Іон Чебан та кандидат у президенти на виборах 202024 года Олександр Стояногло. При цьому перші два місця опитування віддавали PAS та «Патріотичному блоку». Напередодні виборів соціологи звертали увагу на високий відсоток тих, хто не визначився: на початку вересня таких було 30%, плюс до цього поза опитуваннями опинилися голоси діаспори, що ще більше ускладнювало будь-які спроби прогнозувати результат. У 2021 році партія «Дія та солідарність» (PAS) змогла виграти парламентські вибори і одноосібно сформувати уряд не так проєвропейськими гаслами, як обіцянками розібратися з основними внутрішніми проблемами Молдови. Боротьба з корупцією, незалежне правосуддя, сильна економіка, ефективне управління. Це перші чотири із 13 головних обіцянок PAS, закріплених у її програмі. Проте, через чотири роки більшість обіцянок партії Санду так і залишилися на папері. «Великої чистки» та торжества справедливості, які обіцяли в PAS, не відбулося. Жоден прокурор, суддя чи політик, котрий заплямував себе корупцією, не поніс жодної відповідальності. Антикорупційний імідж влади також не зміцнювали скандали, пов'язані з привабливими тендерами, які вигравали родичі депутатів PAS. Із незалежним правосуддям теж були проблеми. Скандальний приклад – призначення нових суддів Конституційного суду. Влада не просто поспішила укомплектувати інстанцію до парламентських виборів, а й призначила туди людей, які раніше перебували в PAS. Ще гірші справи в економіці. За даними Національного бюро статистики, зростання ВВП Молдови в 2024 році склало всього 0,1%. Третина молдован опинилися за межею бідності. Споживчі ціни зросли на понад 60%, ціни на газ для домогосподарств зросли втричі, а на електрику подвоїлися. При цьому ціни на нерухомість та кількість люксових автомобілів у Кишиневі стали бити усі рекорди. Наростаюча соціальна напруженість особливо помітна в сільській місцевості. Оскільки всередині країни партії Санду виборцям було надати нічого, технологи PAS зробили ставку на геополітичну проблематику: євроінтеграційні досягнення Санду та захист країни від гібридної російської агресії під гаслом «Якщо не ми, то Путін і війна». І треба сказати – ставка зіграла. Багато хто з тих, хто розчарувався в PAS за чотири роки, знову голосував за неї, тільки щоб не зупинився рух країни до Європи. Не гидували у правлячій партії і використанням адмінресурсу. Задовго до початку кампанії країну «прикрасили» виконані у кольорах PAS білборди з переліком досягнень партії. Закривалися медіа, які висловлювали іншу точку зору, а то й просто не підтримували владу. В арсеналі PAS було й використання судів для зняття з виборів напередодні голосування. При цьому цікаво, що в бюлетенях ці партії залишалися, їх навіть не викреслювали з них, таким чином роблячи так, щоб голоси виборців, які проголосували за них, «зникли». Так сталося з партією Moldova Mare («Велика Молдова») на чолі з Вікторією Фуртуне, за яку проголосувало близько 70 тис. виборців. Особливий акцент партія влади зробила на організацію виборів за кордоном. У 2024 році на президентських виборах та референдумі про вступ Молдови до ЄС саме голоси діаспори дозволили Санду перемогти у другому турі її конкурента Олександра Стояногло. Цього разу за кордоном було відкрито майже на третину дільниць більше, ніж 2024 року — 301 у 42 країнах. У Росії, як і в 2024 році, працювали лише дві ділянки. У Придністров'ї порівняно з виборами президента у 2024 році було сформовано вдвічі менше виборчих дільниць — 12 замість 31, причому п'ять із них перенесли вглиб країни. У вересні через ремонт було обмежено автомобільний рух по шести із семи мостів, які пов'язують Придністров'я з Молдовою. Такий підхід молдавської влади, по суті, перетворив регіон на електоральне гетто, що може стати серйозною перешкодою на шляху його реінтеграції. Треба сказати, що європейські партнери Молдови іноді просто заплющували очі на «пустощі» Кишинева, діючи за принципом: друзям - усе, ворогам - закон. Понад 30 років вибори у Молдові були конкурентними саме тому, що європейські чиновники, інститути та установи виступали арбітрами. Тепер вони виступили на боці партії Санду, що зрештою істотно вплинуло на підсумковий результат. Головним конкурентом партії Санду на парламентських виборах став проросійський «Патріотичний блок» на чолі з екс-президентом Ігорем Додоном. До об'єднання увійшли Партія соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ) Ігоря Додона, Партія комуністів Республіки Молдова (ПКРМ) на чолі з екс-президентом Володимиром Вороніним, партія «Майбутнє Молдови» на чолі з екс-прем'єром Валерієм Тарльовим та «Серце Молдови», яку створила колишній башкан Гагаузії Ірина Влах. За кілька днів до виборів суд у Кишиневі на запит Міністерства юстиції призупинив діяльність партії Ірини Влах, а за день до голосування запідозривши партію у порушенні правил фінансування, ЦВК Молдови зняла її з виборів. Незважаючи на звинувачення влади у проросійськості, у Патріотичному блоці з цим були не згодні. Там стверджували, що виступають за те, щоб Молдова стала «мостом співпраці між ЄС, Росією, Китаєм та Тюркським світом». У свою чергу, Додон та його команда звинувачували PAS, що концентрацією на геополітичних питаннях партія влади відволікає увагу виборців від провальної економічної та соціальної політики, відсутності успіхів у боротьбі з корупцією. Враховуючи високі ціни на комунальні послуги у Молдові, викликані відмовою від російського газу, лідери блоку взяли участь у Петербурзькому міжнародному економічному форумі, де на його полях обговорювали з віце-прем'єром уряду РФ Олександром Новаком можливість поновлення постачання до країни російського газу. У своїй програмі «патріоти» обіцяли довгострокові контракти на газ по $200–300 за тисячу кубометрів і 50 центів або 6–8 леїв за куб для населення. При цьому опозиціонери не уточнювали, як після відмови Києва від транзиту російського газу територією України він потраплятиме до Молдови. Не оминув Патріотичний блок, як і партія влади, тему війни. Його спікери звинувачували Санду в мілітаризації Молдови та втягуванні у війну з Росією. У свою чергу, успіх на виборах «Патріотичного блоку», на їхню думку, дозволив би зберегти мир і зміцнив нейтралітет країни. Третьою силою на цих виборах мав виступити блок «Альтернатива». Саме по ньому PAS «била з усіх гармат», бачачи в ньому, мабуть, головну перешкоду на шляху до абсолютної більшості в парламенті. Партія влади не соромилася зараховувати блок «Альтернатива» до «прокремлівських» сил, називаючи його «прихованою» проросійською колоною, а його лідерів – «кандидатами Кремля». Так принаймні говорила одна з листівок PAS: «Ми не маємо права перед нашими дітьми залишити Молдову в руках путінських альтернативників, які хочуть захопити країну і передати її своїм господарям». У блоці постійно виправдовувалися і заявляли, що вони є проєвропейською силою. Стратегічно «Альтернатива» намагалася «підібрати» з одного боку прозахідних виборців, які були розчаровані численними промахами партії влади, з іншого – проросійський «лайт-електорат», який чинив опір беззастережній орієнтації Кишинева на Захід, але й не хотів голосувати за Додона. Спочатку справи у блоку йшли непогано, проте нестача фінансів не дозволяла опозиціонерам вести кампанію по всій країні, зосередившись на Кишиневі та інших великих містах. Блок активно критикував PAS за "неправильну" євроінтеграцію. Як заявляли в «Альтернативі», зробивши її своєю «вітриною» влада начисто забула про нагальні проблеми країни: високу вартість життя, депопуляцію, стагнуючу економіку, яка за підсумками другого кварталу 2025 року показала зростання лише 1,1%. У своїй кампанії «Альтернатива» намагалася наголошувати на соціально-економічному порядку денному, а не геополітиці. При цьому підтримуючи курс на європейську інтеграцію, блок одночасно виступав за відновлення постачання російського газу. Така позиція подавалася як прагматична відповідь на зростання цін енергоносіїв. Потім «Альтернатива» розгубила колишній драйв. Багато хто пов'язав це з рішенням МЗС Румунії заборонити в'їзд у країну з міркувань національної безпеки одному з лідерів блоку, меру Кишинева Йону Чебану. «Альтернатива» звинуватила у цьому рішенні молдавську владу, а сам Чебан подав апеляцію. Однак репутаційні збитки були завдані: складно називати себе проєвропейською силою, якщо одному з твоїх лідерів заборонено в'їзд до найближчої до Молдови європейської країни. За інсайдерською інформацією з оточення мера, ця подія буквально відправила його у нокдаун. Протягом двох тижнів він не з'являвся у публічному просторі і «ожив» лише ближче до кінця кампанії. Загалом ставка на центризм в умовах глибокої поляризації суспільства – не спрацювала і не дозволила блоку мобілізувати свій електорат, як це робили PAS та «Патріотичний блок». Від «Альтернативи» явно очікували на більше. Набравши близько 8%, пройшовши до парламенту та отримавши 8 депутатських мандатів, «Альтернатива» не змогла зайняти перші позиції ні в Кишиневі, де мер Іон Чебан традиційно популярний, ні в Гагаузії, де Олександр Стояногло раніше отримував високу підтримку. В обох випадках "Альтернатива" опинилася на других місцях. Багато експертів вважали, що результат партії Стояногло MAN був би кращим, якби він не пішов на блокування з Чебаном. 11 років до молдавського парламенту намагався пробитися яскравий популіст Ренато Усатий. У 2014 році його партія мала шанс стати великою фракцією, але за три дні до виборів її зняли з гонки. Пізніше суд визнав це рішення незаконним. На наступних виборах «Наша партія» вже не змогла подолати прохідний бар'єр та втратила рейтинг. А сам Усатий продовжував залишатися помітною постаттю у політиці. Він двічі балотувався у президенти, обидва рази посідаючи третє місце. На останніх президентських виборах 2024 року отримав 13.79% голосів. Результат його політичної сили «Наша партія» на парламентських виборах виявився скромнішим – 6.21%. Але й такий підсумок дозволив здійснитися мрії Ренато Усатого: його партія потрапила до парламенту і отримала свою фракцію в 6 осіб. На початку своєї політичної кар'єри Усатий виступав переважно з проросійських позицій. Подейкували, що свій капітал він зробив на підрядах РЖД. Після сварки з тодішнім президентом Ігорем Додоном проти Усатого в РФ було порушено кримінальну справу за звинуваченням у відмиванні та виведенні з Росії грошей. Агресія Росії проти України змусила багатьох молдавських політиків відмовитись від своїх минулих поглядів щодо РФ. Усатий не став винятком. Він засудив вторгнення Росії, а 2023 року попросив Путіна позбавити його російського громадянства. Загалом його передвиборна риторика в основному мала різновекторний характер, а програму можна було сміливо називати «популістським набором». Усатий обіцяв мінімальну пенсію в 5000 леїв (зараз 3300) – це 255 євро, допомога при народженні дитини – 200 тис. леїв (зараз 21350) – це 10 200 євро, створення державних соцмагазинів та аптек у кожному райцентрі. Крім того, у програмі поряд із положеннями про обов'язковий психіатричний огляд кандидатів у депутати, президента та прем'єра були тези про те, що «замість членства в ЄС треба зосередитися на членстві в Шенгенській зоні». У період виборчої кампанії критики Ренато Усатого називали «Нашу партію» «технічним кандидатом» PAS для «мінусування» рейтингу їхніх основних конкурентів та особливо «Патріотичного блоку». Більше того, політична сила Усатого, як стверджують «патріоти», мала стати коаліційним партнером партії Санду у разі, якби вона не отримала монобільшості. Сам Усатий ці звинувачення заперечував, заявляючи, що не вступатиме в коаліцію з PAS: «З дурнями та неробами створювати коаліцію не будемо». Проте непрямі ознаки союзу «Нашої партії» та «Дії та солідарності» були присутні. По-перше, президентська сила не сильно критикувала Усатого, а той, у свою чергу, не дуже «тріпав» партію влади. По-друге, під час кампанії Усатий привіз до Кишинева зірок російського шоу-бізнесу: реперів БАСТУ та MACANa, Леоніда Агутіна. З огляду на нинішній характер відносин Молдови та РФ зробити це без дозволу влади було б просто неможливо. Тепер після отримання партією PAS більшості в парламенті, здавалося б, необхідність у союзі з Усатим відпала. Проте, 55 мандатів «Дії та солідарності» досить крихка більшість, тим більше, що фракцію залишили два депутати, які балотувалися за списками PAS, але були представниками інших політичних партій. На думку більшості експертів, партія Усатого залишиться в орбіті президентської партії і «підголосуватиме» їй у разі будь-якої непередбаченої ситуації. Мабуть, головний сюрприз на цих виборах зробила партія «Демократія вдома» на чолі з Василем Костюком, яка набравши 5,63%, також провела до парламенту 6 депутатів. "Демократія вдома" - уніоністська партія, яку підтримують румунські сувереністи з AUR. Костюк близький до лідера AUR Джорджа Сіміона і відкрито підтримував його в президентській кампанії в Румунії цієї весни. Потім разом із ним їздив до США на зустрічі з представниками адміністрації Дональда Трампа. Саме підтримка румунських уніоністів дозволила партії Костюка, що називається «вистрілити» цього разу. До цього «Демократія вдома» вважалася політичним аутсайдером, набираючи на виборах минулих років 1%-2% голосів. За кілька днів до виборів Сіміон у своїх соцмережах прямо закликав голосувати за партію Костюка своїх прихильників, які мають молдавські паспорти. Підтримка частини уніоністів, сувереністів і виборців, що розчарувалися в PAS, або не визначилися, могла стати одним із секретів успіху партії «Демократія вдома». Втім, головним складником успіху партії став TikTok... У жодному з опитувань партія Костюка не фігурувала як сила, яка здатна подолати електоральний бар'єр. Як і його румунські партнери, Сіміон Костюк зробив ставку на TikTok. Він брав участь у передвиборчих дебатах, він критикував владу через соцмережі. Треба сказати, що Василь Костюк уже давно веде стрими, де обговорює проблеми країни та має стійку аудиторію. Його ефіри збирають десятки чи навіть сотні тисяч переглядів. У серпні та вересні 2025 року партію активно розкручували через мережу потенційно неавтентичних облікових записів, які згенерували 16 млн. переглядів. Частина його роликів мала відверто провокаційний характер: наприклад, на деяких з них він конфліктував з поліцейськими. Кілька разів його тимчасово позбавляли прав водія прямо під час виборчої кампанії, а автобус партії забирали на штрафстоянку. Костюк стверджував, що це «політичне замовлення» на користь PAS, а інспекторат поліції працює як «репресивний інструмент влади». Він також влаштовував акції біля будівлі адміністрації президента, за що отримував штрафи і навіть записував відео, де звинувачував голову поліції Віорела Чернеуцяну в корупції. У поліції спростовували ці заяви та називали їх маніпуляцією. Загалом протистояння з керівництвом поліції стало частиною його політичного іміджу — він регулярно говорив про «переслідування опозиції» та будував кампанію на образі політика, якого влада намагається задавити силовими методами. Діставалося від нього і проросійським силам та їхнім прихильникам. На одному з мітингів він вигукував образи на адресу російськомовних громадян. Пізніше політик пояснив, що це була реакція на провокацію — на протесті прихильники проросійських сил увімкнули гучну музику з матюками російською мовою. У своїх роликах він також намагався підкреслювати курс на об'єднання з Румунією, співав дифірамби президенту США Дональду Трампу та скептично ставився до політики молдавської влади на беззастережну підтримку України. Незважаючи на свій сьогоднішній успіх, який пов'язують із активним використанням соціальних мереж, зокрема TikTokа, він може стати і головним винуватцем анулювання результату «Демократії вдома» на цих виборах. У ЦВК республіки скарги на партію Костюка подали PAS та Національний інспекторат розслідувань. Вони стверджували, що партія використовувала мережу фейкових акаунтів у TikTok та інших соцмережах, які активно розповсюджували її матеріали та набрали мільйони переглядів. PAS також вказала на відеоролик за участю лідера румунської партії AUR Джордже Сіміона, якому заборонено в'їзд до Молдови. У ньому політик закликав голосувати за Партію Костюка на парламентських виборах. ЦВК винесла партії «Демократія вдома» попередження та на рік позбавила державного фінансування. І тепер Конституційний суд має остаточно вирішити долю партії Костюка. Більшість експертів упевнена, що після того, як PAS зміцнила КС своїми кадрами «Демократія вдома», швидше за все, залишиться за стінами парламенту. Підсумки та уроки… Головна інтрига кампанії - чи збереже PAS більшість, чи їй доведеться шукати партнерів по коаліції - вирішилася на користь правлячої партії. У результаті «Дія та солідарність» фактичним лідером та «локомотивом» якої залишається президент Майя Санду, зберегла статус партії влади і, незважаючи на втрату частини мандатів, самостійно формуватиме уряд. Курс на євроінтеграцію виявився визначальним у голосуванні за PAS. І в цьому, звичайно, заслуга виборців, які в умовах невдоволення проміжними підсумками правління пропрезидентської партії, таки віддали за неї свій голос. Іншими словами, значна частина суспільства настільки переконана у необхідності руху країни до Європи, що проголосувала навіть за неідеальну партію. Гібридна агресія Росії та її війна проти України зіграли на руку партії влади. PAS вдалося максимально мобілізувати свій електорат і залучити тих, хто не визначився. Як і чотири роки тому, вирішальну роль у її перемозі відіграли голоси діаспори. Саме вона кілька останніх виборів визначала остаточний результат і, що важливо, користувалася підтримкою нинішньої влади, яка послідовно збільшує кількість виборчих дільниць у країнах Європи. Цього разу її внесок виявився ще вагомішим: частка голосів, відданих за кордоном, зросла до 17,5% (281 тис. осіб) загальної кількості тих, хто проголосував. А на парламентських виборах 2021 року цей показник становив 14,3% (212 тис. осіб). Основним та практично єдиним бенефіціаром голосування діаспори стала правляча партія «Дія та солідарність». Діаспора віддала PAS 78,51%, або 217 000 голосів. Таким чином, підтримка з-за кордону принесла PAS додаткові 6%. У той же час їхній головний конкурент Патріотичний виборчий блок через голоси діаспори втратив 4,06%. Саме «немолдавські молдавани», як часто називають діаспору, допомогли партії Санду отримати більшість у парламенті, оскільки результат усередині країни змусив би PAS шукати коаліційного партнера. У самій Молдові 44,13% віддали перевагу PAS, 28,25% - Патріотичному блоку, 9,22% - блоку "Альтернатива", 6,35% - "Нашій партії", 5,72% - партії "Демократія вдома". Сукупний результат опозиційних до PAS партій на 5%, але перевищив результат правлячої партії. Багато експертів вважають, що люди, які живуть за кордоном, не повною мірою можуть відчути на собі ефективність державного управління та вибір політики, яку пропонує влада. Це породжує в країні дискусію про дефіцит легітимності, який може виявитися в майбутньому справжнім лихом для PAS. Ще одним наслідком цієї виборчої кампанії став розкол, що поглиблюється, і все більша поляризація суспільства. До цього доклали руку і влада та опозиція. Будь-яка критика правлячої партії оберталася для її опонентів тавром – «агент Кремля». І це дуже небезпечна історія. Поляризацію суспільства продемонстрували результати голосування. PAS отримала більшість голосів у столиці Кишиневі та ще 25 районах країни — на півдні, у центрі та деяких північних районах. У той час як Патріотичний блок переміг у Гагаузії (82,35%), придністровському регіоні (51,02%) та деяких північних районах. Можна погодитись з тими, хто каже, що поляризація суспільства – зовсім не новина для офіційного Кишинева. Інше питання, як команда Санду має намір боротися з цим явищем, і чи зможе вона перейти з режиму цілеспрямованого підвищення градуса напруги, який використовувався у виборчій кампанії, до заспокоєння суспільства і згладжування протиріч. Ігор Алєксєєв, спеціально для «ОстроВа»
